Будівництво 2017

ЗМІСТ

Випадкові статі

Отделка стен под обои. Отделка стен гипсокартоном своими руками. Отделка стен на кухне.

...


Отделка стен в помещении

Зачастую на удобство жилых помещений влияет не только мебель, но и отделочные материалы и стены в спальне должны иметь ...


Будівництво та проектування житлових будинків. Будівлі з нульовим споживанням енергії

За даними Світового підприємницького ради зі сталого розвитку (ВПСУР), будівлі споживають близько 40% всієї енергії.Будівлі з нульовим споживанням енергії ...



Главная » Робимо ремонт самостійно. Рекомендації фахівців

Косметичний ремонт квартири своїми руками



Відразу обмовимося, що вирівнювання стін і стель з метою доведення їх до відповідності вимогам європейських стандартів виходить далеко за рамки косметичного ремонту, а тому в пропонованій статті не розглядається. Точно також косметичний ремонт в кухнях, ванних кімнатах, санвузлах і т.п., як правило, припускає залучення кваліфікованих фахівців (сантехніків, електриків, плиточників) і використання спеціалізованих матеріалів (вологостійких, гідроізоляційних). Більшість цих робіт можна виконати самотужки, але це - тема для окремої статті.

Простий косметичний ремонт, про який піде мова, можна охарактеризувати як відновлення колишнього стану житлових і офісних приміщень без проведення робіт по заміні видів обробки. Цей комплекс робіт включає в себе переклеювання шпалер, перефарбування стель, фарбування вікон, дверей, плінтусів і лиштв, а також шліфування паркетних підлог і покриття їх лаком. Відновлення паркету - процес досить складний і трудомісткий, вимагає певної кваліфікації виконавців і застосування спеціалізованого устаткування.

З цієї причини паркетні роботи краще доручити фахівцеві - будь-яка самодіяльність, спрямована на економію засобів, може обернутися ще більшими витратами. У той же час всі інші операції, що входять у програму простого косметичного ремонту, при наявності бажання, часу і мінімальних навиків, цілком можуть бути виконані самостійно. Оскільки найкращі результати досягаються тільки у випадку використання відпрацьованих методик і застосування перевірених матеріалів (на жаль, не завжди найдешевших), рекомендуємо в процесі проведення ремонтних робіт дотримуватися рекомендацій співробітників Бригади спеціальних покриттів (БСП) Центру АРД, що брали безпосередню участь у написанні цієї статті.

Підготовка до роботи У першу чергу приміщення звільняється від меблів (по можливості). Предмети меблів групують у центрі кімнати і ретельно вкривають плівкою.

У будь-якому випадку потрібно забезпечити вільний підхід до стін по всьому периметру і можливість виконання робіт по всій площі стелі. Якщо заміна підлогового покриття не планується, його необхідно захистити від бруду й можливих механічних пошкоджень. Паркет, ламінат або килимове покриття обов'язково закривають листами оргаліту або пакувального картону (чистими і сухими), поверх яких укладають товсту поліетиленову плівку (з перехлестом сусідніх полотнищ не менше 10 см).

З метою поліпшення захисних властивостей стики полотнищ плівки рекомендується проклеїти липкою стрічкою (скотчем).

Покриття на основі полівінілхлориду (ПВХ), часто неправильно звані лінолеумом, досить легко відмиваються від більшості видів забруднень, тому для їх захисту цілком достатньо застелити підлогу товстою поліетиленовою плівкою.

У процесі проведення ремонтних робіт найбільша кількість бруду утвориться по периметру приміщення. У зв'язку з цим захисну плівку бажано приклеїти скотчем і до плінтусів. Плінтуса демонтуються тільки у разі їх заміни, заміни підлогового покриття або циклювання паркету.

Якщо перефарбування плінтусів не потрібно, їх слід захистити малярною стрічкою. Малярська стрічка - спеціальна липка стрічка на паперовій основі, яка після закінчення робіт легко (на відміну від скотча) віддаляється з поверхні, що захищається.

Декоративні рамки з розеток і вимикачів знімають, а "начинку" заклеюють малярською стрічкою. Природно, що всі електричні ланцюги повинні бути попередньо знеструмлені. Демонтаж старих покриттів Підготовка стін і стелі приміщень починається з демонтажу (видалення) наявних покриттів.

В даний час найбільш поширеним видом стельових покриттів є водно-дисперсійна фарба.

У будинках старої будівлі стелі обробляли вапняною побілкою. Набагато рідше зустрічаються стелі, пофарбовані масляними або алкідними емалями. Водно-дисперсійна фарба й емалі не розчиняються водою, тому змити їх з поверхні стелі практично неможливо.

Досить видалити за допомогою сталевого шпателя відшаровуються ділянки покриття і розшити тріщини кутом того ж шпателя.

Емаль бажано обробити наждачним папером для підвищення шорсткості і поліпшення зчеплення зі знову нанесеними шарами. Вапняну побілку необхідно змити до підстильного шару шпаклівки. Це нескладна, але досить трудомістка операція, від старанності виконання якої залежить якість зчеплення нового покриття з підставою (залишки побілки є розділовим шаром, що значно знижує адгезію знову нанесених покрить, що приводить до утворення міхурів).

Шар побілки, товщина якого може досягати декількох міліметрів, розмочується водою за допомогою малярського валика і знімається сталевим шпателем.

Іноді повністю видалити побілку за один прохід не вдається; у цьому випадку операцію повторюють багаторазово. Залишки побілки змиваються з поверхні стелі мокрою губкою. Технологія демонтажу старих шпалер принципово не відрізняється від технології видалення вапняної побілки: відшаровуються фрагменти шпалер обдираються "в суху", ділянки, міцно приклеєні до стіни, розмочуються водою і знімаються шпателем.

У старих будинках шпалери нерідко наклеєні в кілька шарів, а власне стіну (для вирівнювання поверхні) було прийнято обклеювати газетами (ремонтуючи свою квартиру, автор з великим інтересом читав статті піввікової давнини).

У подібних випадках залишається тільки запастися терпінням, продовжуючи послідовно розмочувати і видаляти шпалери шар за шаром. Деякі види сучасних шпалер (типу "триплекс") легко віддаляються з поверхні стіни, залишаючи на її поверхні шар тонкого виворітного паперу. Якщо стіна досить рівна і не потребує ремонту, цей шар видаляти не слід, оскільки нові шпалери прекрасно клеяться на нього.

Старе лакофарбове покриття дверей, лиштв і віконних рам віддаляється тільки у випадку його розтріскування і відшарування. Найбільшою мірою цієї "хвороби" піддані віконні рами, відновлення яких, безсумнівно, належить до категорії найбільш трудомістких операцій. Тим не менш, повне видалення покриття, що відшаровується в цьому випадку слід вважати обов'язковим, оскільки локальне усунення ушкоджень за допомогою шпаклівки і подальшого перефарбовування, швидше за все, не дасть позитивних результатів: після декількох місяців рами знову прийдуть у непридатність.

Існує два методи видалення масляної (алкідної) емалі: хімічний і термічний.

У першому випадку лакофарбовий шар розм'якшується за допомогою спеціальних хімічних складів, відомих під назвою "змивки", і віддаляється шпателем або шкребками різної форми, які можна виготовити з підручних матеріалів або купити в магазині будівельних інструментів.

Змивка - спеціально підібрана суміш розчинників і (або) лугів із загусником, що перешкоджає швидкому висиханню складу й утворенню патьоків на вертикальних поверхнях. Змивки коштують недешево, а робота з ними займає досить багато часу. Більш продуктивним є термічний метод, що припускає розм'якшення фарби під впливом високої температури, що забезпечується струменем гарячого повітря, що генерується спеціальним феном.

Фарба розм'якшується на невеликих ділянках і віддаляється скребком. На жаль, такий фен коштує досить дорого, оскільки відноситься до категорії професійного будівельного інструменту (фен для укладання волосся абсолютно не придатний, хоча і не відрізняється за принципом дії).

Відзначимо, що відновлення плінтусів з повним видаленням старого лакофарбового покриття і подальшим усуненням дефектів за допомогою шпаклівки, швидше за все, виявиться економічно невигідним. Підготовка поверхонь під фінішну обробку Після завершення демонтажу старих покриттів потрібно усунути дефекти стін і стелі. Для полегшення проникнення ремонтного матеріалу (шпаклівки) в тріщини їх необхідно розшити (розширити), пошкоджені місця очистити від слабко тримаються фрагментів, а що відшарувалися ("бубнящя") ділянки штукатурного шару повністю видалити.

Підготовлені таким чином поверхні в обов'язковому порядку обробляються складом грунтовки для гігроскопічних (всмоктуючих вологу) підстав, наприклад "Тіффенгрунд" (ТИГИ Кнауф).

Грунтовки - водні розчини полімерів, що містять довгі полімерні ланцюжки, здатні глибоко проникати в пористу структуру бетону або штукатурки і закріплюватися всередині неї, значно зміцнюючи поверхневий шар підстави і виключаючи утворення пилу, що, в свою чергу, забезпечує максимальний рівень зчеплення ремонтних складів з матеріалом підстави . Після висихання грунтовки глибокі вибоїни і місця, де штукатурний шар відвалився, закладаються цементно-вапняним штукатурним розчином. В крайньому випадку (для прискорення процесу) можна скористатися алебастром або штукатурним розчином на гіпсовій основі типу "Ротбанд" (ТИГИ Кнауф).

Як правило, ця операція виконується за допомогою прямокутної гладилки з нержавіючої сталі - інструмента найвищою мірою зручного й універсального. Для забивання глибоких тріщин у бетонних і цегельних конструкціях можна рекомендувати швидкотвердіючу ремонтну шпаклівку "Шпахтельмассе" (ТИГИ Кнауф) на цементній основі, для ремонту штукатурного шару підійде шпаклівка "Уніфлот" (ТИГИ Кнауф). Відремонтовані ділянки грунтуються, і поверхні остаточно вирівнюються шпаклівкою, наприклад "Ветоніт КР" або "Ветоніт ЛР" (Оптірок).

У процесі цієї операції усуваються незначні нерівності підстави і заповнюються дрібні тріщини. Слід враховувати, що товщина шару шпаклівки не повинна перевищувати 2 мм; велика товщина забезпечується нанесенням декількох шарів, причому кожен наступний шар наноситься після повного висихання попереднього шару. Серйозні тріщини на стелі рекомендується додатково проклеїти смугами штукатурної склосітки з розмірами осередку 2х2 мм.

Застосування для цієї мети стрічки "серпянка" з нетканого матеріалу не виключає ймовірності повторного виходу тріщини на поверхню стелі.

Технологія наклеювання стрічки полягає в наступному: на поверхню стелі наноситься шар шпаклівки, склосітка вдавлюється в шпаклівку і притирається шпателем.

Надлишки шпаклівки, видавилися крізь осередки сітки, знімаються шпателем і повертаються в ємність для повторного використання. Чи потрібно шпаклювати стіни і стелю повністю, або можна обмежитися вирівнюванням окремих ділянок? Якщо планується обробка стін щільними шпалерами темних тонів, товстими рельєфними шпалерами або шпалерами під фарбування - шпаклювати всю поверхню немає необхідності.

Крізь тонкі світлі шпалери, незашпаклеванние ділянки будуть просвічувати темними плямами: в цьому випадку стіни шпаклюють повністю.

Стеля, покритий водно-емульсійної фарбою, повністю шпаклювати не обов'язково (досить обмежитися шпаклівкою пошкоджених ділянок), але слід мати на увазі, що фактура фінішного шару фарби на зашпакльованих і незашпаклеванних ділянках може сильно розрізнятися, що особливо помітно при ковзному висвітленні.

Проблеми сумісності матеріалів нерідко виникають при фарбуванні поверхонь, покритих емаллю: деякі водно-емульсійні фарби погано лягають на емаль. Виходячи з цього, можна рекомендувати у всіх випадках повністю закривати поверхню стелі тонким ("на сдир") шаром шпаклівки. Висохла шпаклівка ретельно обробляється дрібнозернистим наждачним папером або абразивною сіткою.

Застосування абразивної сітки забезпечує якнайкращий результат.

Методи запобігання повторного тріщиноутворення Імовірність появи тріщин залежить, в основному, від конструкції стелі. Стельове перекриття, утворене цільною залізобетонною плитою, як правило, не схильне тріщин. Якщо на стелі є стик бетонних плит - виникнення тріщини в цьому місці досить ймовірно.

Найбільш важка ситуація складається в будинках старої будівлі з дерев'яними перекриттями (часто володіють недостатньою твердістю), стелі в які покриті шаром штукатурки. Схильні трещинообразованію і стелі з гіпсокартону, які рано чи пізно тріскаються в місцях стиків листів, як би якісно ці стики не зашпаровувалися. Як показує практика, вірогідність повторної появи навіть ретельно забитих стельових тріщин дуже велика.

Для боротьби з цим неприємним явищем можна рекомендувати використання скловолокнистих стельових шпалер, відомих під назвою "павутинка". Павутинка - рулонне неткане полотно із скловолокна, що має товщину 1,5 - 2,0 мм і володіє порівняно пухкою структурою. Значна товщина і пухка структура павутинки не дозволяє тріщинам, що утворяться, виходити на поверхню стелі.

Окремі полотнища павутинки наклеюються встик клеєм для шпалер. Поверхня стелі, підготовлена, як зазначено вище (дефекти забиті, тріщини заклеєні склосіткою, зашпакльовані та оброблені наждачним папером), грунтується клеєм, розведеним чистою водою на 20-30%. Після висихання грунтувального складу на стелю валиком наноситься шар клею нормальної концентрації, полотнища павутинки наклеюються встик і притираються жорсткою щіткою.

При роботі з павутинкою, як, втім, і з усіма матеріалами, що містять скловолокно, необхідно використовувати гумові рукавички. Зауважимо, що фінішне фарбування павутинки повністю виключає емісію скляного пилу і робить застосування стеклообоев абсолютно нешкідливим для здоров'я. Велике значення має правильний вибір клею.

Відомі випадки, коли клей, що продавався в комплекті з павутинкою, не забезпечував достатньої водостійкості з'єднання, що приводило до утворення міхурів, зморшок і жовтих плям в процесі нанесення фінішного шару фарби. Практичний досвід роботи з павутинкою дозволяє рекомендувати для її наклеювання клей QUELYD "Спеціальний вініловий", що відрізняється високим і, що важливо, стабільною якістю. Одержати ідеальні стики полотнищ павутинки практично неможливо, тому їх необхідно зашпаклювати.

Ця операція виконується після грунтування всієї поверхні стелі водно-дисперсійної фарбою, розведеною чистою водою на 10-30%. Точне співвідношення фарби і води вказати неможливо, оскільки фарби різних марок дуже сильно відрізняються по густоті. Після висихання грунтовки стики і незначні дефекти поверхні шпаклюються "Ветонітом КР" або "Ветонітом ЛР", зашпакльовані ділянки шліфуються дрібнозернистим наждачним папером, і стеля остаточно забарвлюється водно-емульсійної фарбою.

У старих будинках з дерев'яними перекриттями навіть застосування павутинки може виявитися недостатньо. У цих випадках рекомендується повне обклеювання поверхні стелі штукатурної склосіткою з осередком 2х2 мм.

Сітка шпаклюється, шліфується, грунтується розведеним клеєм для шпалер і обклеюється павутиною, як описано вище. Такий "листковий пиріг" забезпечує максимальний ступінь захисту від виходу тріщин на поверхню стелі. Більш докладно про застосування стеклотканевой штукатурної сітки можна прочитати в "ТС" 1/2001.

Фарбування стелі Фінішне фарбування стелі виробляється малярським валиком (бажано новим) з ворсом середньої довжини. Поролонові валики, а також валики, що використовувалися для нанесення грунтовки, застосовувати не рекомендується.

Значно прискорює і полегшує роботу спеціальна пластикова ванночка для фарби, що дозволяє віджимати надлишки фарби і рівномірно розподіляти її по всій поверхні валика. Для полегшення процесу очищення ванночку можна вистелити шматком поліетиленової плівки, краї якого закріплюються по зовнішньому периметру ванночки липкою стрічкою (скотчем). Після завершення роботи плівка знімається і викидається разом із залишками фарби, а ванночка залишається чистою.

В даний час на ринку будівельних товарів представлена величезна кількість марок водно-дисперсійних фарб.

Об'єктивно оцінити якість фарби можна тільки шляхом пробної викраски. Прекрасно зарекомендувала себе порівняно недорога, але якісна водно-дисперсійна акрилова фарба "ВДА-В" (московський завод СКІМ). Підготовлена стеля грунтується розведеною водно-дисперсійної фарбою.

Ця операція дозволяє виявити незначні дефекти, практично непомітні на зашпакльованої, але нефарбованої поверхні.

Після шпаклювання та шліфування дефектних ділянок стеля забарвлюється нерозведеною фарбою.

Витрата фарби визначається її властивостями і, в першу чергу, покриваністю (вичерпна інформація про властивості лакофарбових матеріалів в "ТС" 1/2001). Слід мати на увазі, що на поверхнях, обклеєних павутинкою, витрата фарби зростає на 20-30%, що обумовлено рихлістю цього матеріалу. Наклеювання шпалер Після завершення процесу фарбування стелі можна приступати до поклейке шпалер.

Для наклеювання шпалер використовуються спеціалізовані клейові склади.

Шпалерний клей, поряд з високими властивостями, що клеять, повинен володіти певним рівнем вологостійкості, ефективно протистояти розвитку грибків і цвілі (фунгіцидні властивості), не залишати плям на шпалерах і, нарешті, легко розмішуватися і не утворювати грудок.

На жаль, не всі марки клеїв забезпечують однаково добрі результати. Професійні обробники рекомендують для всіх видів паперових шпалер клей QUELYD "Експрес" (біло-зелена упаковка), а для вінілових, текстильних і шпалер під фарбування - вже згадуваний QUELYD "Спеціальний вініловий" (біло-фіолетова упаковка). Приготування клею (відповідно до інструкції) зазвичай не викликає труднощів.

Щоб виключити утворення грудок, воду в ємності (цебрі) необхідно "розкрутити" паличкою до утворення стабільної воронки, в яку тонкою цівкою висипається вміст упаковки.

Рідина у відрі потрібно безперервно перемішувати до повного розчинення клею. Перед наклеюванням шпалер вся поверхня стін грунтується клеєм, розведеним чистою водою на 20-30%. У переважній більшості випадків клей наноситься на зворотну сторону шпалер, але деякі види шпалер (наприклад, флізелінові) передбачають нанесення клею безпосередньо на стіну, що обов'язково вказується в інструкції по застосуванню.

До початку роботи на стіні (за допомогою схилу) відбивається вертикальна лінія, що служить орієнтиром при наклеюванні першого полотнища. Сучасні шпалери клеяться тільки встик, тому послідовність монтажу полотен (від вікна до дверей або від дверей до вікна) ніякого значення не має. Шпалери нарізаються на шматки з деяким припуском (50-70 мм) по довжині.

У процесі виконання цієї операції необхідно враховувати раппорт (періодичність повторення) узору, наявність якого вимагає ретельного підбору сусідніх полотнищ по висоті для збігу малюнка. Деякі види шпалер (однотонні, шпалери під фарбування без впорядкованої фактури і т.п.) не мають раппорта узору, що практично повністю виключає утворення відходів і істотно прискорює роботу з ними.

Зворотна сторона шпалер покривається клеєм (за допомогою малярського валика), шматки складаються навпіл (клеєм всередину) і витримуються в такому стані протягом часу, вказаного на упаковці (зазвичай 3-7 хв). Необов'язково витримувати цей час з точністю до секунди, але і сильно "перетримувати" також не бажано. В першу чергу це стосується дешевих паперових шпалер, які можуть розбухнути до такого ступеня, що почнуть розповзатися в руках.

Просочилися клеєм шпалери накладаються на стіну, зморшки і міхури розгладжуються жорсткою щіткою. Використовувати для цієї мети ганчірку не рекомендується, тому на деяких видах шпалер - найчастіше паперових - фарба може розпливатися.

Наклеюючи паперові шпалери, потрібно уважно стежити за тим, щоб клей не видавлювався зі стиків. З поверхні вінілових шпалер клей легко віддаляється вологою ганчіркою, вони практично не фарбуються, тому працювати з ними зручніше. Оскільки шматки нарізаються з запасом по довжині, після наклеювання під стелею і у плінтуса утворюється надлишок матеріалу.

Цей надлишок зрізається гострим ножем по металевій лінійці. Тупий ніж мне і рве папір, тому міняти лезо слід достатньо часто. Нижній край наклеєного полотнища обрізається з таким розрахунком, щоб він небагато (4-6 мм) загинався на горизонтальну полицю плінтуса.

Досить часто виникають проблеми з наклеюванням бордюру на поверхню вінілових шпалер. Навіть застосування спеціалізованих бордюрних клеїв не забезпечує прийнятного результату: через невеликий проміжок часу бордюр починає відклеюватися, а іноді просто відвалюється. Тільки наклеювання бордюрної стрічки безпосередньо на поверхню стіни гарантує багаторічну службу шпалер з цим декоративним елементом.

Технологія наклеювання бордюру виглядає таким чином. По всьому периметру кімнати на потрібній висоті відбивається горизонтальна лінія. Після цього наклеюють верхню (над бордюром) частину шпалер, нижня кромка яких обрізається по нанесеній лінії за допомогою гострого ножа і металевої лінійки.

Бордюр, заздалегідь просочений клеєм, наклеюється встик до кромки шпалер, причому його нижній край (15-20 мм) до стіни не притискається.

Полотнища шпалер нижнього ряду заводяться під бордюр і обрізаються по його нижньому краю. Відрізану смужку видаляють, після чого бордюр остаточно приклеюють до стіни. Ця робота вимагає великої уваги і акуратності, але забезпечує одержання ідеального (і довговічного) з'єднання бордюрної стрічки з шпалерами.

Наклеювання паперового бордюру поверх паперових шпалер ніяких утруднень, як правило, не викликає, але результат виходить гірше. У цьому випадку також рекомендується дотримуватися технології, приведеної вище. Остання порада: в процесі наклеювання шпалер і до їх повного висихання необхідно виключити всяку можливість виникнення протягів.

Протяги викликають нерівномірне висихання шпалер і, як наслідок, їх нерівномірну усадку, що може привести до розповзання стиків, неякісному приклеюванню полотнищ, а у важких випадках - до порушення цілісності шпалер.




Комментариев пока нет!
Ваше имя *
Ваш Email *

Сумма цифр справа: код подтверждения


Search
19 ноября 2017 года

Copyright © 2013-2017 Строительство (0.0461 сек.)